Що робити сестрам, яким так легко загубитися у власних думках і бажаннях у великому місті? Все наче й добре, але хочеться поставити життя на паузу, хоча б до вересня, та повернутися у місце свого дитинства. Заплетені стіни старого будинку відгороджують від усього світу з його безліччю питань, а бабуся Тея нічого не запитує, зате завжди поруч.

Але літо час не спиняє: на порозі будинку з’являються люди з колишнього, теперішнього і майбутнього життя. Всі у цьому домі — і самі сестри, і бабуся, і індійська кузина, і розгублена мама, і навіть рудий кіт без імені — на порозі змін. Літо іде, ростуть гарбузи на експорт, розмови не стихають, а проблеми і рішення біжать наввипередки.

Байки Григорія Сковороди — це філософські мініатюри, розмисли про сродну працю, щастя та вдячність, яка має наповнювати кожну мить життя мудрої людини. Але насамперед це добрі й кумедні оповідки про тварин, які хитрують, ледарюють, бояться і деруть носа, як справжнісінькі люди. Герої байок покажуть, як важливо бачити не тільки зовнішню, а й внутрішню суть речей, братися за ту справу, до якої маєш здібності, не обманювати інших і цінувати час.

«Байки» упорядкував і дбайливо адаптував для малят один із найкращих знавців творчості Григорія Сковороди — професор Леонід Ушкалов, а проілюстрував Інокентій Коршунов, який вдало поєднав старовину й сучасність, ожививши персонажів. Образи, створені художником, неодмінно викличуть у читача усмішку.

Вперше за останні сто років проза Григорія Квітки-Основ’яненка повертається до читачів такою, як вона була насправді. Зі своїм ритмом та особливою слобожанською говіркою. Мстиві відьми, мерці, які справляють Великдень, зачаровані скарби, перекотиполе — свідок проти вбивці… Перед нами постає яскрава й містична картина життя на українських землях від Конотопа до Харкова. Повісті Квітки-Основ’яненка — це ще і європейські сюжети, перенесені на вітчизняний ґрунт, проповіді, літературна полеміка, мовна гра. І про це ніколи не пишуть у підручниках.

Про автора:

Григорій Квітка-Основ’яненко — видатний український письменник та драматург, один зі стовпів класичної української літератури та зачинатель жанру соціально-побутової комедії. Громадський діяч, співзасновник багатьох культурних інституцій в Харкові, зокрема професійного театру та бібліотеки. Найвідомішим його твором є сатирично-фантастична повість «Конотопська відьма».

Одеса, у яку прилітали тільки скажені шторми з моря. Українське кіно, свіже і сміливе, як юнга на високій щоглі. Молоді люди, які шукають себе і знаходять — дружбу, кохання, вірність, мужність. Режисер, художник, балерина, матрос, одеські рибалки, портові дівчата, директор кінофабрики, власник шхуни. Тонка любовна інтрига, дух романтики і творчого неспокою, вино «Кров землі» і солоний запах моря — все це є в романі Юрія Яновського «Майстер корабля». А те, чого немає, є в нарисах Яновського і в ранньому варіанті роману. Вперше «Майстер корабля» виходить без цензурних купюр і з невідомими фрагментами.

«Майстер корабля» — це реальна розповідь зі справжніми прототипами. У сюжеті можна впізнати мистецьку богему того часу: режисера Олександра Довженка, директора Одеської й Київської кінофабрик Павла Нечеса, художника, архітектора, одного із засновників Української академії мистецтв Василя Кричевського. Це історія творчості, кохання, буремної епохи появи кінематографа й життя Одеси початку минулого століття.

Про автора:

Юрій Яновський народився у 1902 році в селі Нечаївка Кіровоградської області. Середню освіту отримав у Єлисаветградському реальному училищі, потім навчався механічному технікумі. Працював на Одеській кіностудії художнім редактором.

Свій шлях в літературі почав з поезії, спочатку російськомовної, а вже потім української, проте поетичний період тривав недовго і з 1925 року виходить 2 його збірки романтичних новел, а у 1928 – перший повноцінний роман «Майстер корабля» в якому він, частково змальовує часи своєї роботи на в Одесі та, не без дещиці морської романтики, оповідає про майстрування вітрильника для фільму. В ого подальших своїх творах Яновський недвозначно торкався теми революції, за що неодноразово критикували. До бібліографії письменника також входить декілька кіносценаріїв та п’єс.

У часи Другої світової війни Юрій Іванович, бувши воєнним кореспондентом опікувався тим, щоб і в цей нелегкий час друкувались твори українських письменників, у 1945-му фіксував події Нюрнберзького процесу. Він потерпав від репресій, через звинувачення у націоналізмі, але це не завадило стати класиком української літератури, в одному ряду з Миколою Хвильовим та Максимом Рильським.