Книга «Цирцея» Медлін Міллер — це міфологічне фентезі, що відкриває захопливий світ давньогрецьких сюжетів, побачених жіночим поглядом Цирцеї — дочки бога Сонця, яка за свою силу опинилась у вигнанні.

Феміністичний роман: потужне переосмислення класичної історії

«Одіссея» Гомера розповідає про те, як чарівницю Цирцею переміг, приборкав і спокусив великий герой Одіссей. Що, якби Цирцея могла б розповісти свою версію історії? Американська письменниця Медлін Міллер дає жінці цей шанс. «Цирцея» — це потужне переосмислення, в якому думка Цирцеї є головною. Авторка стає голосом безсмертної, щоб та могла розповісти про всі свої століття життя: від німфи, що слабшає до могутньої відьми на її власному безлюдному острові, до чогось ще більшого на цьому грандіозному шляху надзвичайно сильної жінки.

Чаклунство Цирцеї народилось у вогні люті й ревнощів, які з’явились у її серці після років жорстокого поводження з боку нібито гарніших і могутніх родичів-титанів. Вона є первістком Геліоса, бога Сонця й прекрасної німфи Перси. Дівчину відкидають як непривабливу, слабку смертну без особливих талантів. Неочікувано для богів, Цирцея виявляється надто сильною навіть за їхніми мірками, через що її вигнано на острів Еея. Там історія відьми не припиняється: дівчина загартовує свій дар. У ретелінґ Медлін Міллер талановито вплітає інших славетних героїв античності, вдихаючи в легенди нове життя.

Про українсько-російські взаємини вже багато написано в контексті російських інтересів і пріоритетів. Росія безцеремонно облагороджувала свою історію чужими звитягами й здобутками, позбавляючи натомість українців їхнього минулого. З українського погляду, картина зовсім інакша.

Уже не одне століття речницею антиколоніального дискурсу є вітчизняна література. Від Котляревського, Квітки-Основ’яненка, харківських романтиків аж до епохи модернізму й зрештою постання держави вона пропонувала різні моделі ідентичности, підважуючи імперські претензії й утверджуючи власну культурну самодостатність.

У цій книжці авторитетна літературознавиця Віра Агеєва через призму культурного процесу аналізує український спротив імперії та боротьбу за збереження колективної пам’яти.

Віра Агеєва — професорка Національного університету «Києво-Могилянська академія». Лауреатка Шевченківської премії. Феміністка, котра однією з перших у пострадянську добу заговорила про потребу ревізії патріархальних цінностей.

Авторка книжок «Марсіани на Хрещатику», «Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму», «Поетика парадокса: інтелектуальна проза Віктора Петрова-Домонтовича», «Апологія модерну: обрис ХХ віку», «Дороги й середохрестя», «Візерунок на камені. Микола Бажан: життєпис (не)радянського поета» та інших.

Відкриваючи кожен із семи розділів своєї праці «Як читати Лакана» певною цитатою з корпусу текстів знаменитого французького психоаналітика й застосовуючи її для тлумачення різноманітних філософських, мистецьких та ідеологічних продуктів, Славой Жижек наочно демонструє нам мистецтво читання з Лаканом, водночас, немов умілий фокусник, непомітно перетворюючи його на тлумачення самого Лакана. У центрі уваги словенського філософа, як і в багатьох інших його працях, опиняються людський суб’єкт, його/її децентроване бажання, виміри інтерпасивності й Іншого, а також хитросплетіння супер-еґо й закону, які у нашу пермісивну епоху своєрідного «примусу до насолоди» набувають цілком нового звучання.

Праця Славоя Жижека «Як читати Лакана», що була вперше опублікована в 2006 році як частина знаменитої серії видань про видатних мислителів за загальної редакції британського філософа Саймона Критчлі — це не лише неперевершений вступ до системи думки Жака Лакана, а й пристрасний захист психоаналізу загалом, який сьогодні все частіше опиняється між Сциллою невігластва й обскурантизму та Харибдою надмірно оптимістичного фармакологічного сцієнтизму.